У 1945 році в Ісландії почали висаджувати аляскинський люпин для відновлення виснажених через вирубку лісів та ерозію ґрунтів. Рослина збагачує землю азотом і має потужну кореневу систему, що дозволяє їй виживати на вкрай деградованих ділянках, де інші види не приживаються. Однак нині Ісландський інститут природничої історії визнав люпин інвазивним видом, оскільки він стрімко поширюється за межі зон посадки, змінюючи склад ґрунту.
Дослідження засвідчило: у місцях домінування люпину різноманіття флори суттєво скорочується. Зокрема, у вересових екосистемах та лісах через насичення землі азотом зникають місцеві рослини, орхідеї та чагарники. Науковці попереджають, що наразі близько 13,3% території країни є придатними для росту цієї культури, але через потепління клімату до 2061–2080 років площа потенційного поширення люпину може збільшитися більш ніж удвічі, загрожуючи навіть високогірним районам.
Природоохоронці наголошують, що роль люпину залишається неоднозначною. З одного боку, служба Landgræðslan підтверджує його важливість для рекультивації пусток, де неможливе інше життя. З іншого — екологи закликають бути обережними: спроба вирішити одну екологічну проблему шляхом висаджування видів-«інженерів» може призвести до незворотної втрати унікального біорізноманіття.
